Програма «Велике читання» «451° за Фаренгейтом»

Програма «Велике читання»

«451° за Фаренгейтом»
Рекомендації для читача Про автора

Рей Бредбері (нар. у 1920 р.)

Рей Даглас Бредбері народився 22 серпня 1920 року у місті Вокеган, штат Іллінойс, у сім’ї, до якої колись, у сімнадцятому столітті, належала жінка, котру судили як одну із салемських відьом. Сім’я Бредбері у 1934 році вирушила через усю країну до Лос Анджелеса, причому юний Рей вискакував з їхнього старого авто на кожній зупинці, щоб зробити набіг на місцеву бібліотеку в пошуках книжок Френка Баума про країну Оз.

У 1936 році Бредбері пройшов через своєрідний “обряд ініціації”, знайомий більшості читачів наукової фантастики: через усвідомлення того, що він не самотній у своїх уподобаннях. У крамниці книжкового секондхенду в Голлівуді він натрапив на листівку, яка рекламувала зустрічі “Товариства шанувальників наукової фантастики Лос Анджелеса”. В захопленні він приєднався до щотижневих засідань, які проходили ввечері в четвер, розростались і зрештою привернули увагу таких легендарних авторів наукової фантастики, як Роберт Хайнлайн, Лі Брекетт, і майбутнього засновника сайєнтології Рона Хаббарда.

Після відмови з бульварного журналу “Weird Tales” (“Таємничі історії”) він послав своє оповідання “Повернення” у журнал “Mademoiselle” (“Мадмуазель”). Там цей рукопис помітив молодий помічник редактора на ймення Трумен Капоте, визволив із купи паперів і посприяв його публікації в журналі. “Повернення” посіло призове місце на конкурсі оповідань імені О. Генрі 1947 року.

Але найважливішою подією для Бредбері у 1947 році, без сумніву, був початок його довгого шлюбу з Маргарет Мак-Клур. Вони познайомились у квітні 1946-го у книжковій крамниці братів Фаулер, де вона працювала – і спочатку прийняла його за магазинного злодія: “Як тільки я зрозуміла, що він не краде книжки, тут це і сталось. Я закохалася в нього”.

У 1950 році друга книжка Бредбері “Марсіанські історії” набула форми пов’язаних між собою оповідань про колонізацію червоної планети. Як завжди у його творчості, технологія поступилась місцем історіям про людське життя.

Бредбері написав роман “451º за Фаренгейтом” на орендованій друкарській машинці у підвалі бібліотеки імені Лоренса Кларка Павелла Каліфорнійського університету в Лос Анджелесі, де він знаходив притулок, – адже вдома його постійно відволікали від роботи  двоє малих дітей. Редактор видавництва “Баллантайн букс” Стенлі Кауффман, який пізніше протягом тривалого часу працював кінокритиком у журналі “The New Republic” (“Нова республіка”), спеціально літав у Лос Анджелес, щоб пройтися по рукопису разом із Бредбері, посилено годуючи автора – любителя солодощів – величезними порціями морозива.

Книжка викликала захоплені відгуки. Донині вона продається в кількості щонайменше 50 000 примірників у рік і стала знаковою для читачів і письменників усього світу, які живуть в умовах репресивних режимів.

У 2004 році Бредбері отримав Національну медаль мистецтв – президентську нагороду, якою відає Національний фонд сприяння мистецтву. Його було відзначено за “літературний дар, проникнення у стан людини і відданість ідеї свободи особистості”.

Інтерв’ю з Реєм Бредберрі

5 січня 2005 року Дана Джойя, колишній голова Національного фонду сприяння мистецтву, взяв інтерв’ю у Рея Бредбері в Лос-Анджелесі. Подаємо уривок з їхньої розмови.

Дана Джойя: Як Ви прийшли до написання роману “451º за Фаренгейтом”?

Рей Бредберрі: У 1950 році народилась наша перша дитина, а у 1951 – друга, тож наш дім наповнювався дітьми. Це було дуже голосно, це було надзвичайно чудово, але в мене не було грошей, щоб орендувати офіс. Я бродив навколо університетської бібліотеки Лос Анджелеса і з’ясував, що там є спеціальна кімната для друкування, де можна орендувати друкарську машинку за 10 центів на півгодини. Отож я прийшов туди з торбою двадцятип’ятицентовиків. Того дня я почав свій роман і закінчив його через дев’ять днів. Але ж Господи, яке це було місце! Я бігав східцями вгору і вниз і хапав книжки зі стелажів, щоб знайти якусь цитату, тоді біг назад і вставляв її в роман. Книжка сама написалася за дев’ять днів, бо бібліотека звеліла мені зробити це.

Д.Д.: Хто подав ідею спалення книжок у Вашому романі?

Р.Б.: Ну, звичайно, Гітлер. Коли мені було п’ятнадцять, він спалював книжки на вулицях Берліна . Згодом я дізнався про бібліотеки Александрії, спалені п’ять тисяч років тому. Це глибоко засмутило мою душу. Оскільки я отримав освіту самотужки, це означає, що моїм учителям — бібліотекам — загрожує небезпека. І якщо таке могло трапитися в Александрії, якщо таке могло трапитися в Берліні, то, можливо, таке може трапитися де-небудь у майбутньому, і моїх героїв буде вбито.

Д.Д.: Чи відчуваєте Ви через кілька десятиліть після написання роману “451º за Фаренгейтом”, що цілком точно передбачили майбутнє?

Р.Б.: О Боже! Я ніколи не вірив у передбачення. Це справа інших людей, таких як Герберт Веллс із його “Формами прийдешнього”. Я часто говорив: я намагався не передбачати, але захищати й запобігати. Якщо я можу переконати людей припинити те, що вони роблять, ходити в бібліотеку і бути поміркованими, без зайвого догматизму і сором’язливості, то це добре. Я можу вчити людей насправді відчувати, що вони живі.

Д.Д.: Чи Ви думали з самого початку, що ця книжка розповідатиме про розвиток і трансформацію характеру Монтега?

Р.Б.: Жодної хвилини. Ні. Все повинно траплятися тільки тому, що воно мусить трапитися. Чудова іронія цієї книжки полягає в тому, що Монтега вчить дівчинка-підліток. Вона не знає, що робить. Вона – такий активний романтик, і вона мандрує світом. І при цьому вона справді жива. Цим і приваблива. І Монтег переймається її романтичною енергією.

ДД: Як ви думаєте, яка подія є поворотним пунктом у романі, що спонукає Монтега до його нового життя?

РБ: Ну, це той момент, коли пані Гадсон згоряє разом зі своїми книжками. Це поворотний пункт, коли все скінчено і вона вирішує померти разом з тими, кого любить: зі своїми собаками, зі своїми котами, зі своїми книгами. Вона жертвує своїм життям. Вона воліє радше померти, ніж залишитися без них.

ДД: Якби ви приєдналися до спільноти, яка з’являється в кінці роману  “451º за Фаренгейтом” і мусили запам’ятати одну книжку, яка б це була книжка?

РБ: Це була б “Різдвяна пісня”. Я думаю, що ця книжка вплинула на моє життя більше, ніж будь-яка інша, тому що це книжка про життя, це книжка про смерть. Це книжка про тріумф.

ДД: Чому люди мають читати романи?

РБ: Тому що ми намагаємось осягнути таємницю нашої любові, і не має значення, кого або що ми любимо. Дуже часто любові настає кінець і ми мусимо шукати нову. Ми рухаємося від роману до роману.

[1] За матеріалами Національного фонду сприяння мистецтву (National Endowment for the Arts http://www.neabigread.org/books/fahrenheit451/